Доброякісні та злоякісні пухлини

Пухлиною називають надмірне розростання тканини, що складається з клітин організму, патологічно змінених під впливом різних факторів середовища. Всі пухлини поділяються на доброякісні і злоякісні.

Доброякісні пухлини

Доброякісна пухлина не виходить за межі тканини, характеризується повільним зростанням, відсутністю схильності до местастазированию. Зовнішній вигляд тканини пухлини (гістологічна будова) слабо відрізняється від навколишньої здорової тканини. При своєму зростанні доброякісна пухлина здатна стискати, здавлювати навколишні тканини, що і призводить часто до необхідності її видалення. Іноді під впливом різних факторів навколишнього середовища доброякісна пухлина піддається малігнізації (озлокачествлению). Прикладами доброякісних пухлин є фіброма, що виникає із сполучної тканини, міома (з м'язової), ліпома (з жирової), остеома (з кісткової). Після операції видалення доброякісної пухлини і її оболонки настає повне одужання, а сучасні ендоскопічні оперативні втручання незалежно від розмірів пухлини дозволяють пацієнтові вже на наступний день після втручання стати на ноги.

Злоякісні пухлини

Злоякісна пухлина не має оболонки, росте швидко, окремі її клітини та клітинні тяжі здатні до инфильтративному зростання (проникнення в сусідні тканини з пошкодженням їх структури), а також до дисемінації (розповсюдження або рознесення у віддалені органи і тканини по кровоносних і лімфатичних судинах). Дисемінація стає можливою при проростанні пухлини в посудину. Наслідком дисемінації є утворення метастазів – найближчих до даного органу або віддалених. Гістологічна будова злоякісної пухлини суттєво відрізняється від навколишньої здорової тканини. Її атипові клітини (не схожі на клітини здорових органів і тканин), поліморфні (різноманітні за виглядом), багато перебувають у митозе (процесі поділу). Характерною ознакою пухлинної тканини є анаплазія, тобто подібність пухлинної клітини ембріональної кліткою. Але пухлинні клітини не тотожні ембріональним, т. к. їх зростання не супроводжується диференціюванням. Наслідком меншому ступені диференціювання є, зокрема, втрата початкової функціональності.

Здорові клітини самостійно не перетворюється в пухлинні. Для цього необхідно вплив фізичних, хімічних чи біологічних факторів, що призводять до зміни генетичної інформації – мутації. Іншими словами, основною причиною виникнення злоякісного новоутворення є дія несприятливих факторів навколишнього середовища.

Канцерогенез – це процес перетворення нормальних клітин у злоякісні. Процес злоякісного росту досить складний багатостадійний і тому далеко не завжди призводить до розвитку власне захворювання. Більш того, відомо, що в кожен момент часу в тілі людини присутні мільйони клітин зі зміненою генетичною інформацією. Але завдяки роботі ефективних і продубльованих систем репарації пошкоджень ДНК, запуску процесів апоптозу (запрограмованої загибелі клітини) при невдалих репарації, чіткій роботі імунної системи і інших захисних механізмів ймовірність пухлинного росту стає мінімальною. В пухлинному рості виділяють кілька стадій:

• Ініціація. Процес зміни геному клітини-мішені під дією факторів навколишнього середовища. При цьому одиничної мутації недостатньо. Необхідні зміни як мінімум у двох генах, один з яких забезпечує безсмертя клітини, а інший — власне розвиток злоякісного фенотипу.
• Промоція. На цій стадії відбувається збільшення популяції клітин із змінами в геномі і перебувають під впливом промоторів канцерогенезу. В результаті формується і зростає популяція мутованих клітин. Ця предраковая стадія є оборотною, оскільки можливо регулювання дії промоторів, які здатні ініціювати подальші зміни геному.
• Прогресія. На цій стадії відбувається активний ріст клону мутованих клітин, що і призводить до утворення пухлини. Спостерігається зниження ступеня диференціювання клітин, прояв інвазивних властивостей і, як наслідок, здатність до метастазування.

Першу стадію виявити сьогодні вкрай складно. Другу стадію часто вдається виявити при регулярному цілеспрямованому обстеженні груп ризику. Це стосується виявлення різних маркерів передракових захворювань (клінічних і лабораторних). На жаль, фаза прогресії на ранніх стадіях часто є безсимптомною, а успіх лікування багато в чому залежить від своєчасності виявлення новоутворення.

Серед методів лікування пухлин виділяють хірургічний, хіміотерапевтичний і променевої. Показання та ефективність кожного з них або їх комбінації залежить від виду та стадії розвитку пухлини.