Рак щитовидної залози
Рак щитовидної залози – пухлина, що розвивається з клітин епітелію щитовидної залози. Поширеність раку щитовидної залози у всьому світі невисока – близько 1-2 % від всієї онкологічної патології. При відсутності радіаційного впливу частота зустрічальності раку щитовидної залози зростає з віком. Якщо у дітей він зустрічається вкрай рідко, то у осіб старше 60 років у половині випадків можна виявити вузлові форми раку. Чорнобильська катастрофа показала, що опромінення дітей, в тому числі і внутрішньоутробного опромінення, різко збільшило захворюваність на рак щитовидної залози. Причина полягає в тому, що радіоактивний йод, що нагромаджується у щитовидній залозі, яка у внутрішньоутробному розвитку і в дитячому віці у багато разів чутливіші до дії опромінення. У дорослих спостерігається та ж тенденція, але значно менш виражена, т. к. для розвитку пухлини потрібні значно більші дози і час для прояву патології.
Міжнародна класифікація пухлин щитовидної залози виділяє:
- доброякісні епітеліальні пухлини
- епітеліальні злоякісні пухлини
- неепітеліальні пухлини.
Виділяють наступні гістологічні форми раку:
- папілярний рак щитовидної залози (приблизно 60-70 % випадків)
- фолікулярний рак щитовидної залози (15-20%)
- змішаний рак (5-10%)
- медулярний рак (5%)
- лімфома щитовидної залози (2-3%)
- анапластичний рак (2-3%)
Велике прогностичне значення має саме гістологічна форма раку. Папілярні і змішані форми мають найкращий прогноз і доброякісний перебіг. Інші види мають значно гірший прогноз. Так, за ступенем небезпеки далі слід фолікулярний рак. Проте особливо агресивні лімфома та анапластичний рак, які зазвичай закінчуються летальним результатом протягом 5 місяців від початку захворювання.
Прогноз захворювання залежить також від віку пацієнта. Найкращий прогноз – у зрілому віці, найгірший – у осіб молодше 20 і старше 60 років.
Клінічна картина раку щитовидної залози може довгий час бути стертою і виявлятися лише наявністю вузлів. Проблема полягає лише в тому, що неракові вузли зустрічаються значно частіше, що змушує проводити диференціальну діагностику.
Як і в інших областях виділяють 4 стадії захворювання:
I стадія – локальна пухлина, не деформуюча капсулу щз, без метастазів;
ІІа стадія - одинична пухлина з деформацією залози, а також множинні пухлини без деформації капсули і без метастазів;
ІІб стадія – пухлина з наявністю односторонніх метастатичних лімфовузлів;
III стадія - пухлина з проростанням капсули, іноді з ознаками здавлення сусідніх органів і тканин, а також пухлина з двостороннім ураженням лімфовузлів;
IV стадія - пухлина, що проростає навколишні органи або тканини. Пухлина з найближчими і(або) віддаленими метастазами.
Діагностика раку щитовидної залози містить у собі:
- огляд щитовидної залози
- візуалізацію щитовидної залози (УЗД, РКТ, МРТ)
- радіоізотопне (полуфункциональное) дослідження щитовидної залози
- біопсію (основний метод верифікації раку)
- біохімічні дослідження (визначення рівня гормонів, беруть участь у регуляції активності щитовидної залози – ТТГ, Т3, Т4).
Після встановлення діагнозу вибирають один з найбільш адекватних методів лікування. Найбільш поширеним є хірургічне видалення щитовидної залози. При доброякісному перебігу захворювання, гарному прогнозі, невеликому розмірі пухлини і відповідної гістологічної картині проводять органозберігаючі операції. При гіршому прогнозі показано субтотальна і тотальна тиреоїдектомія. В якості додаткового комбінованого методу використовують лікування радіоактивним йодом (50-150 мКи I-131). При рецидивах раку збільшують дозу опромінення.
Лікування агресивних форм раку щитовидної залози також прийнято починати з хірургічного втручання, проте анапластіческая форма і лімфома щитовидної залози погано піддаються лікуванню. Як паліативних методів використовують променеву терапію і хіміотерапію.
